Лекція 3. Основні етапи розвитку української політичної думки (4 год.) Автор – кандидат політичних наук, доцент кафедри українознавства ЛДІФК Любомир Скочиляс ПЛАН 1. Політичні ідеї Київської Русі та Галицько-Волинського князівства 2. Політичні концепції литовсько-польського періоду 3. Політична думка козацької доби 4. Суспільно-політична думка доби українського національного відродження 1. Політичні ідеї Київської Русі та Галицько-Волинського князівства Перші писані пам'ятки наших вітчизняних пращурів, що дійшли до сучасних поколінь українського народу, припадають на Х—XI ст., тобто вони майже на 4 тисячоліття «молодші» від ранніх давньоєгипетських і шумерських текстів, на 2,5—3 тисячі років — від індійських «Вед», китайських «Шуцзін» та "Шіцзін», вавилонських законів Хаммурапі, на 1,5—2 тис. — «Іліади» й «Одіссеї». Біблії та «Авести", конфуціанської «Лунь юй" і каутільської Артхашастри», платонівської «Держави» й аристотелівської "Політики», на тисячу років — від політичних постулатів Цицерона і вчення Ісуса Христа. Наші предки пройшли власний шлях стихійного та організованого кочівництва, матріархату, патріархату, племінної організації, язичницьких вірувань і первісної військової демократії. Знали сучасні українські землі найвищу державно-полісну еллінську культуру, римські традиції, «демократичні» царства скіфів, державні утворення протоукраїнських слов'янських племен, вплив на первісні політичні процеси готів, гунів, аланів, аварів, хозарів, варягів, угрів, печенігів, половців та інших чужинців. Київське князівство, що виникло в середній течії Дніпра на межі VIII—XI ст., стало згодом політичним осередком величезної імперії — Руської (Київської) держави. На рубежі XII—XIII ст. естафету національного державотворення прийняла Галицько-Волинська земля, але в середині XIV ст., не витримавши ударів численних ворогів, вона на шість століть була відірвана від материзни і перетворилася на поневолену провінцію ти Польщі, то Угорщини, то Австрії. Та й сама вітчизна була пошматована між татаро-монголами. Литвою, Польщею, Оттоманщиною, Кримським ханством і Московщиною. Новий етап державного будівництва започаткувало у XVI ст. козацтво, створивши за дніпровськими порогами Запорозьку Січ, яка згодом стала політичним осередком боротьби за національно-державницьку ідею, реалізовану в середині XVII ст. Б. Хмельницьким у формі Гетьманщини. Українська думка еволюціонувала протягом цих семи–восьми століть у руслі європейської традиції переважно як богословська думка, конкретніше — як ідеологія православ'я, бо вже через 66 років після Хрещення Русі (у 1034 р.) стався остаточний розрив між західною і східною християнськими церквами. Джерелом світорозуміння духовних мислителів Київської Русі були Старий та Новий Заповіти, релігійні постулати отців церкви Афанасія Александрійського, Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста. Завдяки священнослужителям-літописцям дійшла до сьогодення і давньоруська міфологія, відомості про найважливіші історичні події, тексти деяких політико-правових документів світського характеру — договори Русі з Візантією Х ст., «Руська правда». Вони закріплювали характерні для тих часів політичні принципи панування сили в державі, станового поділу людей на повноправних, неповноправних і безправних, недоторканності приватної власності, божественного чи напівбожественного походження влади князя тощо. Чимало політико-правових норм «Руської правди», як і церковні устави Володимира Великого та Ярослава Мудрого, виходили з біблійного П'ятикнижжя Мойсея, Еклоги — візантійського законодавчого зведення VIII ст., Закону Судного людям — південнослов'янської переробки Еклоги, Прохірону — візантійського зведення законів IX ст. У церковних уставах князі добровільно йшли на деяке обмеження своєї влади, визнаючи зверхність Бога, тобто божественних, природних законів, хоч прямо про це й не йшлося. В XI ст. жили і творили засновники чернецтва в Україні-Русі й Печерської лаври Антоні...